Едвард Елгар написав свій концерт для віолончелі мі мінор, ор. 85, у 1919 р. Його останній помітний твір вважається наріжним каменем віолончельного репертуару. На момент його написання Елгар уже втратив прихильність концертної публіки, і катастрофічна прем’єра концерту не допомогла (оркестр був позбавлений необхідного часу на репетиції). Тільки в 1960-х роках завдяки запису Жаклін дю Прéтвір став надзвичайно популярним. На відміну від його драматичного Скрипкового концерту, Концерт для віолончелі здебільшого є споглядальним твором. Партитура включає віолончель соло, 2 флейти, 2 гобої, 2 кларнети ля, 2 фаготи, 4 валторни фа, 2 труби ма, 3 тромбони, тубу, литаври та струнні.
Едвард Елгар написав свій концерт для віолончелі мі мінор, ор. 85, у 1919 р. Його останній помітний твір вважається наріжним каменем віолончельного репертуару. На момент його написання Елгар уже втратив прихильність концертної публіки, і катастрофічна прем’єра концерту не допомогла (оркестр був позбавлений необхідного часу на репетиції). Тільки в 1960-х роках завдяки запису Жаклін дю Прéтвір став надзвичайно популярним. На відміну від його драматичного Скрипкового концерту, Концерт для віолончелі здебільшого є споглядальним твором. Партитура включає віолончель соло, 2 флейти, 2 гобої, 2 кларнети ля, 2 фаготи, 4 валторни фа, 2 труби ма, 3 тромбони, тубу, литаври та струнні.